Функції інституту судових витрат у господарському процесуальному праві України

Печать
27 Фев 15
Автор: Богомол О.В.

Звернення до господарського суду та розгляд господарського спору передбачає несення учасниками господарського процесу судових витрат. Правовому регулюванню інституту судових витрат присвячений розділ VІ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), у якому закладені основні напрями правового впливу на суб’єктів господарювання під час сплати та розподілу судових витрат. Функціям судових витрат приділяли увагу вітчизняні та російські науковці І.А. Балюк, Ю.В. Білоусов, С.В. Васильєв, Т.О. Коломоєць, І.А. Приходько, Н.Ю. Сакара, В.М. Сидоренко, Є.М. Шокуєва. Проте в теорії господарського процесуального права відсутні системні дослідження функцій судових витрат, що визначає актуальність та своєчасність вивчення цього питання. Тому метою даної статті є формування повного уявлення про склад функцій судових витрат та їх зміст.

 

Данный текст был ранее опубликован. Реквизиты публикации: Богомол О.В. Функції інституту судових витрат у господарському процесуальному праві України / О.В. Богомол // Наше право. – 2013. - Вип. 4. – С. 172 - 176.

 

Вивчення функцій судових витрат слід розпочати з аналізу теоретичних класифікацій функцій права. Так, А.С. Васильєв у залежності від способів впливу на суспільні відносини поділяє функції права на загальносоціальні та власне юридичні. До перших він відносить виховну, культурно-історичну, інформаційно-орієнтуючу, до власне юридичних – регулятивну та охоронну [1, с. 50-51]. О.Ф. Скакун також розрізняє загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні) функції. До загальносоціальних вона відносить інформаційну, орієнтаційну, виховну, а до спеціально-соціальних (юридичних) – регулятивну та охоронну [2, с. 245]. М.В. Кравчук зазначає, що до загально-соціальних функцій права належить гуманістична, організаторсько-управлінська, комунікативна або інформаційна, оціночно-орієнтаційна, ідеологічно-виховна, пізнавальна [3, с. 115]. В.С. Ковальський виділяє організаційно-інтегративну, соціально-економічну, інформаційно-комунікативну, культурно-виховну, регулятивно-аксіологічну та охоронну функції права [4, с. 20].

Таке різноманіття запропонованих авторами функцій та класифікацій визначається багатогранністю суспільних відносин, які регулюються правом. Підтримуємо загальновизнану у теорії держави та права класифікацію функцій права на загально-соціальні та спеціально-соціальні (юридичні) функції, які відрізняються характером впливу на суспільні відносини. На нашу думку, до загально-соціальних функцій слід віднести соціальну-економічну, інформаційну, виховну (у зміст якої слід включити культурну та орієнтуючу функції), а до спеціальних – регулятивну та охоронну.

Загально-соціальні функції властиві інституту судових витрат, оскільки вони характерні для усіх галузей знань. Наприклад, соціально-економічна функція судових витрат відображає підхід держави у питанні платності господарського судочинства і створенні сприятливих умов для суб’єктів господарювання, які не мають можливості нести значні судові витрати. Інформаційна функція цього інституту полягає у повідомленні необмеженого кола осіб щодо норм ГПК України, які регулюють порядок сплати та розподілу судових витрат. Метою виховного напряму правового впливу системи норм про судові витрати є спонукання учасників господарського процесу дотримуватися процесуального законодавства при сплаті судових витрат та формування правомірної поведінки у підприємств при несенні судових витрат.

Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко відмічають, що право, як найбільш дійовий регулятор суспільних відносин, вирізнятиметься також своїм функціональним навантаженням, в якому домінують або регулятивні, або охоронні властивості [6, с. 68]. На нашу думку, особливістю інституту судових витрат є вдале суміщення як регулятивних, так і охоронних засад. Про це свідчить зміст розділу VІ ГПК України. Зокрема, ст.ст. 44, 48 ГПК України є такими, що направлені на регулювання суспільних відносин, які виникають під час сплати судових витрат; норми ст. 49 ГПК України мають охоронний характер, оскільки направлені на захист інтересів сторони, яка є правою у спорі. Отже, інститут судових витрат виконує і регулятивну, й охоронну функцію.

Уявлення про призначення судових витрат у господарському процесуальному праві довершується його спеціальними функціями, до яких, на нашу думку, слід віднести:

Поширеною в юридичній літературі є точка зору, що судові витрати виконують компенсаційну функцію, яка полягає у відшкодуванні коштів, витрачених державою на здійснення правосуддя, а також коштів, витрачених особами, які звертаються до суду, або тих, хто здійснює певні процесуальні дії [7, с. 69]. Вважаємо, що зазначене положення потребує суттєвої конкретизації та формулювання тих висновків, які відповідають правовій природі судових витрат. Так, відносини, які виникають у зв’язку з судовими витратами, можна розділити на дві групи:

1) відносини, які виникають при оплаті судових витрат (судового збору, послуг адвоката, перекладача, проведення судової експертизи і т.і.);

2) відносини, які виникають під час розподілу судових витрат.

Для першої групи правових відносин характерним є те, що судові витрати оплачуються зацікавленими у відповідних діях чи послугах особами. Наприклад, підприємство, установа, організація, щоб захистити своє порушене право у господарському суді, сплачує судовий збір. Особа, яка потребує допомоги адвоката у господарському процесі, укладає відповідний договір та оплачує його послуги. Витрати на перекладача, проведення судової експертизи також є платою кваліфікованим спеціалістам за надані послуги. Зазначені відносини не є компенсаційними, оскільки не відповідають класичній цивільно-правовій концепції відшкодування шкоди, а отже, і судові витрати у такому випадку не виконують зазначеної функції. Досить вдало, на нашу думку, Ю.В. Білоусов серед функцій судових витрат не розкриваючи її змісту, назвав оплатну [8, с. 67]. Вважаємо, що застосування терміну «оплатна функція» більш повно відповідає тому напряму правового впливу на суспільні відносини, які виникають при несенні судових витрат. На користь цієї позиції свідчать положення чинного законодавства, які по відношенню до судових витрат використовують термін «сплата». Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Ч. 1 ст. 48 ГПК України визначає: витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. У той же час, призначення судових витрат є більш ширшим ніж практична їх оплата, оскільки господарське процесуальне законодавство передбачає вчинення на користь учасника, який сплатив ці витрати, визначених процесуальним законом обов’язків (наприклад, у разі належної сплати судового збору господарський суд зобов’язаний порушити провадження у господарській справі) чи зобов’язань (судово-експертна установа зобов’язана провести судову експертизу у разі оплати її вартості). Зазначене наукове доведення можна також підкріпити використанням терміну «оплатні» у цивільній галузі наукових знань. Так, О.В. Дзера зазначив, що оплатними є двосторонні та багатосторонні правочини, в яких кожна зі сторін зобов’язана надати одна одній певне майнове благо [9, с. 172]. У зв’язку з цим наголошуємо на тому, що інститут судових витрат виконує оплатну функцію, яка є таких напрямом правового впливу, що передбачає внесення грошових коштів за отримання доступу до певних благ чи послуг у господарському процесі.

Інша група відносин характеризується тим, що учасники господарського процесу відшкодовують судові витрати після і на підставі рішення (ухвали) господарського суду в залежності від результату розгляду спору. У цьому випадку за допомогою судових витрат стороні, яка визнана правою у спорі, відшкодовуються витрати, яких вона зазнала протягом усього господарського процесу і які передбачені господарським процесуальним законодавством. Господарський процесуальний кодекс України у правовому регулюванні цих відносин оперує словами та словосполученнями: «покладається», «відшкодовує», «судовий збір покладається…», «стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує …» і т.д. (ст. 49 ГПК України). Саме у цих відносинах відображається компенсаційна функція інституту судових витрат, яка полягає у відшкодуванні понесених судових витрат учасникам господарського процесу.

У теорії господарського процесуального права науковці виділяють превентивну функцію судових витрат [7, с. 69; 10, с. 200; 11, с. 3; 12, с. 68; 13, с. 34]. Встановлення державою судових витрат має на меті, окрім іншого, попередити необґрунтоване звернення до господарського суду та стимулювати виконання своїх зобов’язань добровільно [14, с. 112]. О.Ф. Скакун взагалі виділяє виховну функцію юридичної відповідальності, яку розділяє на загальнопревентивну – направлену на виховання громадян у дусі поваги до закону; спеціально-превентивну – направлену на виховання правопорушника [2, с. 471].

Превентивна функція, на нашу думку, бере свій початок у виховній, яку виконує кожна галузь права у межах свого предмету правового регулювання. Одне з найважливіших завдань виховної функції права – виховання високої правосвідомості, формування у громадян стимулів правомірної поведінки [5, с. 329]. Виховна функція інституту судових витрат представлена специфічними напрямами правового впливу, які конкретизуються у окремих функціях, і формують системне довершене уявлення про судові витрати та їх призначення у господарському процесуальному праві. Зокрема, цей інститут здійснює безпосередній вплив на досудові відносини суб’єктів господарювання, а саме дисциплінує дотримання сторонами взятих на себе господарських зобов’язань, стимулює вирішувати господарські спори без звернення до господарських судів, тобто виховує повагу необмеженого кола підприємств, установ, організацій до господарського законодавства, господарських зобов’язань. Такий вплив здійснюється саме за допомогою загально-превентивної функції судових витрат.

Крім загально-превентивної функції під час правозастосування норм, які визначають порядок розподілу судових витрат, діє спеціально-превентивна функція цього інституту, яка полягає у попередженні подання необґрунтованих позовів, заяв та скарг до господарського суду.

На нашу думку, з превентивною функцією інституту судових витрат тісно пов’язана інша функція права – обмежувальна [5, с. 330], яка проявляється в тому, що несплата судових витрат у певних випадках не лише не дозволяє реалізувати певні процесуальні права у господарському процесі, а й взагалі позбавляє можливості отримати судовий захист. Так, позовна заява повертається у разі несплати судового збору.

Незважаючи на тісний зв'язок, ці функції не є тотожними, оскільки мають різну мету застосування. Слід погодитися, що обмежувальна функція, незважаючи на певний негативний характер, дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки таким якостям право виступає гарантом стабільності і гармонії у суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку та реалізації прав громадян [5, с. 330].

Проблема взаємовідношення доступності правосуддя та несення судових витрат не є новою для юридичної науки. В.В. Ярков відмічає, що вирішення питання доступу до правосуддя визначається різними чинниками: по-перше, процесуальними, по-друге, судоустрійними і організаційними, по-третє, які відображають ефективність роботи усієї юридичної інфраструктури нашого суспільства [15, с. 5]. На погляд Н.Ю. Сакари, усунення фінансової перешкоди при зверненні до суду та забезпечення доступності правосуддя не має здійснюватися за рахунок скасування сплати судових витрат, враховуючи сутність і призначення вказаного інституту [16, с. 200]. Вважаємо, що отримання судового захисту повинно обмежуватися певними умовами, однією з яких повинно бути економічне навантаження. Саме такий підхід дозволить даному інституту виконувати інші не менш важливі притаманні йому функції, наприклад, попередження необґрунтованих звернень до господарського суду.

В.М. Сидоренко вважає, що доступність правосуддя є міжгалузевим принципом. Проте, кожний елемент принципу доступності правосуддя, наприклад, розмір судових витрат або необхідність отримання кваліфікованої юридичної допомоги має суттєве значення у будь-якому виді судочинства [17, с. 198]. Отже, у юридичній літературі судові витрати розуміють як складову доступності судового процесу.

Вважаємо, що «доступність правосуддя» є не лише ознакою та принципом господарського процесу, а ще й однією із функцій інституту судових витрат. Доказами цього є законодавче визначення засобів, за допомогою яких створені передумови для отримання судового захисту для тих осіб, які не мають достатніх коштів для оплати судового збору та знаходяться у скрутному матеріальному становищі. Деталізація принципу господарського судочинства у нормах господарського процесуального законодавства, які регулюють відносини учасників господарського процесу при сплаті судових витрат, свідчить про функціональність цього принципу. Н.М. Єфрємова до процесуально-правових засобів, які забезпечують доступність правосуддя при зверненні до арбітражного суду, серед іншого відносить передбачену законом можливість відстрочки, розстрочки сплати державного мита [18, с. 24]. Наприклад, у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначені категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору, ст. 8 цього Закону присвячена питанням відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Правовий вплив зазначених положень є відображенням функції доступності правосуддя інституту судових витрат. Проте, нещодавні зміни, що сталися у законодавстві – збільшення процентної ставки розміру судового збору та його прогресивний характер – свідчать про домінування інших функцій.

Таким чином, у результаті проведеного дослідження можна сформувати наступні висновки. Інституту судових витрат властиві такі загально-соціальні функції:

1) соціально-економічна – відображає загальний підхід держави у платності господарського судочинства і створенні передумов отримання судового захисту тими суб’єктами, які не мають можливості сплатити судові витрати, визначені у законодавстві;

2) інформаційна – полягає у донесенні до відома суб’єктів господарювання та інших осіб правил поведінки щодо сплати та розподілу судових витрат у господарському процесі;

3) виховна – по-перше, передбачає формування у підприємств, установ та організацій уявлення про правомірну поведінку щодо сплати та розподілу судових витрат; по-друге, створює оціночні характеристики для поведінки підприємств, установ, організацій, оскільки вони (субʼєкти) визначаються з доцільністю звернення до суду в тому чи іншому випадку або обрання інших, більш економних засобів захисту (претензійне врегулювання спору, переговори, тощо). Вважаємо, що ця функція включає також оціночно-орієнтаційну та ідеологічно-виховну.

Особливістю інституту судових витрат є вдале суміщення регулятивних і охоронних засад.

Судові витрати виконують також наступні спеціальні функції: оплатну, компенсаційну, загально-превентивну, спеціально-превентивну, обмежувальну, функцію доступності господарського судочинства.

Література:

1. Теория права и государства: Учебник. Издание второе. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 480 с.

2. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник/ Скакун О.Ф. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.

3. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави та права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змін і доп./ Кравчук М.В. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247 с.

4. Ковальський В.С. Охоронна функція права: монографія / В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 336 с.

5. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

6. Оніщенко Н.М., Пархоменко Н.М. Соціальний вимір правової системи: реалії та перспективи: Монографія / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2011. – 176 с.

7. Васильєв С.В. Господарський процес України: Підручник. / Васильєв С.В. – Харків: Еспада, 2010. – 288 с.

8. Білоусов Ю.В. Судові витрати як складова доступності правосуддя / Ю.В. Білоусов // Університетські наукові записки.- 2005. - № 3 (15). – С. 66-71.

9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер.авт.кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1. – 736 с.

10. Гражданский процесс Украины: Учебник / Под ред. Ю.С.Червоного. - К.: Истина, 2006. - 399 с.

11. Шокуева Е.М. Институт судебных расходов в российском гражданском судопроизводстве: дис. к.ю.н.: 12.00.15. / Шокуева Е.М. -  Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования. – С., 2005. – 173 с.

12. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Балюк І.А. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.

13. Коломоєць Т.О. Витрати в адміністративному процесі за законодавством України: питання теорії та практики: монографія / Т.О. Коломоєць, Р.І. Шевейко. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2011. – 189 с.

14. Господарське процесуальне право: Підручник / За ред. О.П. Подцерковного, М.Ю. Картузова. – Х.: Одіссей, 2012. – 400 с.

15. Ярков В.В. К проекту Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации / Ярков В.В. // Арбитражный и гражданский процесс. – 2001. - № 3. – С. 2-9.

16. Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах: монографія / Н.Ю.Сакара; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2010. – 256 с.

17. Сидоренко В.М. Принцип доступности правосудия и проблемы его реализации в гражданском и арбитражном процессе: дис. к.ю.н.: 12.00.15 / Сидоренко В.М. – Екатеринбург, 2002. – 220 с.

18. Ефремова Н.Н. Процессуальные средства обеспечения доступности правосудия в сфере предпринимательской и иной экономической деятельности (в контексте международно-правовых стандартов): дис. к.ю.н.: 12.00.15 / Ефремова Н.Н. – Саратов, 2005. – 220 с.

купить аксессуары для ванной
как правильно подобрать объектив