У зв’язку з широким використанням на правових теренах нашої держави такої форми угод як договори оренди, виникає питання – чи можуть бути такі договори віднесені до категорії значних правочинів. Розгляду вказаного питання з урахуванням, зокрема, існуючої судової практики РФ з цього приводу, і присвячена дана стаття.

Нижче розглянуто суперечливі позиції вищих судових інстанцій, що можуть, на нашу думку, негативно вплинути на можливість реалізації міноритарними акціонерами права на обов’язковий викуп акцій при вчиненні значних правочинів.

Закон України «Про акціонерні товариства» [1], прийнятий 17 вересня 2008 р. (далі – Закон «Про АТ») містить низку принципових новел з усіх питань діяльності акціонерних товариств (далі – АТ). Серед іншого цей Закон вперше передбачає повноцінне регулювання на законодавчому рівні інститутів значного правочину та обов’язкового викупу АТ власних акцій на вимогу акціонера.

Аналіз цих інститутів дозволяє дійти висновків про те, що:

1. можливі ситуації, що вимагатимуть спільного застосування норм обох інститутів;

2. норми інститутів не є у всьому узгодженими, через що передбачені законодавством права акціонерів не завжди можуть бути реалізовані та повністю захищені.

Отже, цю статтю присвячено проблемам спільного застосування норм Закону „Про АТ” щодо значних правочинів і обов’язкового викупу АТ власних акцій на вимогу акціонера.

          С принятием Закона Украины «Об акционерных обществах» [1] правовая терминология нашего государства обогатилась понятием сделок, в совершении которых имеется заинтересованность (далее – «сделки с заинтересованностью»). Данное понятие позаимствовано из законодательства Российской Федерации, и, через него, опосредованно – из законодательства и практики корпоративного управления стран, которые принадлежат к правовой семье общего права (common law).

Вложения:

kapelistarticle1_ukr.doc

[Версия статьи на украинском языке]

47 Кб